Історія села

 Древній і вічно молодий Боратин – один із населених пунктів, яких тисячі на карті України. Однак для наших земляків – це особливий куточок землі. Перші археологічні розкопки, які проводив відомий польський археолог Ян Фітуке в 1937 році, показали, що люди жили на цій території вже 3,5 тисячі років тому. В розкопаному кургані, що знаходився на землях місцевого жителя Миколи Герасимчука, було виявлено два парні поховання середини бронзового віку, а також прикраси з бронзи і фрагменти кераміки.

У 1981-  1982 роках проводилися розкопки на березі Стиру поблизу місцевого кладовища під керівництвом нинішніх докторів історичних наук, професорів Д.Н.Козака, та М.М.Кучінка. Розкопано 1880 квадратних метрів площі, на яких виявлено 13 жител, 4господарські споруди, 22 ями, що відносяться до І – ІІІ століть. Зібраний під час розкопок матеріал дає уявлення про життя тогочасного населення.

Щодо назви села, то можна розглядати дві його версії. За однією, ймовірно, назва пішла від лісу «бор». Інша, за свідченням етимологічного словника В.П.Шульгача «Ойконімія Волині» від імені Борята.

Нинішній Боратин знаходиться на землях, де свого часу існували населені пункти під назвою Великий Боратин, Малий Боратин та Чеський Боратин. Територіально Великий Боратин знаходиться в урочищах Бутир, Пастовні та нинішньої вулиці Стирової. Малий Боратин, назва кутка села, існує до сьогоднішнього часу в кінці тієї ж вулиці Стирової. Чеський Боратин існував у 1872 – 1947 роках як поселення Чехів і знаходився в межах теперішніх вулиць Шкільної, заводської та Центральної.

Перша документальна згадка про село відноситься до 28 травня 1511 року і пов’язана з судовою справою, яку затіяв князь Іван Юрійович Заславський із дворянином Івашком Вороною, звинувативши того у незаконному володінні Боратином. Іван Заславський належав до знатного князівського роду литовського походження. Представники роду входили до пануючої верхівки литовсько-руського суспільства. Частина їх земельних володінь лежала в Луцькому повіті, до яких, зокрема, належало й село Боратин.

Шляхетський рід Ворон згадується на межі XV та XVI століть: спочатку на Київщині та Поділлі, а згодом і на Волині.

Судова справа між ними містить багато цікавих фактів. Зокрема те, що батько князя Юрій продав свій маєток у Боратині  луцькому євреєві Цхаку Львовичу. Коли в 1495 році євреїв було вигнано з Великого Литовського Князівства, король Олександр передає маєток своєму дворянину Сороці. Той, у свою чергу, продає його родичеві луцького писаря Федька, який згодом був убитий татарами. Через деякий час його вдова вийшла заміж за Івашка Ворону і записала Боратин на чоловіка. Це ствердив своєю печаткою король Олександр. При розгляді справи все це Ворона підтвердив відповідними документами і виграв позов.

Рід Ворон, до якого в документах додавалась приставка боратинських, володів селом ще майже 100 років. Представники роду згадуються в численних судових справах, в основному пов’язаних із розбійницькими нападами на інші маєтності.. Брати Томило і Яцько Воронині в 1545 році вказані як відповідальні за ремонт дерев’яних городень Окольного замку в Луцьку.

У 1613 році Боратин значиться як володіння Костянтина Бронницького. В 1648 році боратинські селяни під проводом луцького міщанина Федора Липки напали на сусіднє село Новостав, володіння домініканського монастиря.

У 1760 році Боратином володів Францішек Лєдуховський, представник давнього українського спольщеного роду. За географічно-економічним та статистичним джерелом – «Описом Луцького повіту» - 1798 року Боратин представлений двома поселеннями: «сельво Большой Боратинокь» і «приселок Малой Боратинокь», якими володів Антон Лєдуховський. У Великому Боратині в 24 дворах проживало 177 мешканців (80 чоловіків і 97 жінок). До статусу міщан прирівнювалося 4 мешканці, ще 4 вважалося «вольноживущими». Решта 169 осіб були кріпосними селянами. У Малому Боратині у 8 дворах проживало 54 мешканці (29 чоловіків та 26 жінок). Статус вільного мав один чоловік, решта були кріпаками.

Села за «Описом» розміщувалися по обидві сторони річки Стир і безіменного рівчака. У Великому Боратині стояв дерев’яний панський будинок. Земля глиниста з піском. Врожайність земель перевищувала посіви втроє, але за умови удобрення. Лісові угіддя були незначними, в них росли дуб, липа, береза. В річці ловилися сом, щука, окунь, лящ, яз, лин, плотва. Селяни двох Боратинів займалися обробітком землі, на пана працювали 4 дні на тиждень, решту – для себе. Худоби і птиці тримали мало.

У 1872 році поблизу села з’явився новий населений пункт – Чеський Боратин, який проіснував 75 років. Чехи-колоністи, купивши 292 гектари землі, почали господарювати. Хоча на початку це було непросто. За короткий час чехи досягли досить високого рівня господарювання, що позитивно вплинуло на економічний розвиток навколишніх сіл. Було побудовано млин, молочарню, костьол, створено громадські організації, у тому числі першу на Волині пожежну команду в сільській місцевості. Все найкраще в поселенців переймало місцеве населення. Міх чехами і українцями склалися добросусідські відносини.

У 1890 році в Боратині було збудовано форт, складову оборонних споруд Луцька. Нині ця історична пам’ятка домінує над місцевістю і зустрічає кожного, хто в’їжджає в село.

У час Першої світової війни, особливо Брусиловського прориву у травні 1916 року, село виявилося в епіцентрі подій. Під час наступу російських військ поблизу села було взято в полон групу австрійських військ у складі чотирьох офіцерів і 160 солдатів.

В історію тієї війни вписано прізвище уродженця села Купріяна Сивого, розвідника російської армії, який збирав тут відомості військового характеру. Викритий, після катувань, у грудні 1915 року він був страчений у форті. До нашого часу збереглася його могила з пам’ятником у вигляді хреста на бетонному постаменті.

Боратинці пережили нестійкий період зміни влади, активно беручи в цьому участь. У 1920 році в Боратині перебувають підрозділи Першої кінної армії Будьонного: поповнивши продовольство за рахунок місцевих жителів, більшовицька кіннота відправляється далі – на Варшаву.

В роки панування буржуазної Польщі (1920 – 1939) були створені організації, мета яких – боротьба за незалежність України. Для цього кожен обирав свій шлях. На початку 1940-го року у селі активно діяв осередок ОУН. Також відзначається у звітах і робота місцевої «Просвіти». Не простий то був час, але боратинці намагалися зберегти український дух понад усе.

Під час Другої світової війни село не зазнало руйнувань – фронт пройшов поруч. Під час визволення майже все чоловіче населення призовного віку було мобілізовано до лав Червоної Армії, більше 20-ти з них не повернулися з фронту.

Трагічним для села було і післявоєнне протистояння між членами ОУН та радянськими органами влади, де не тільки були жертви  як з одного, так і з другого боку, але й гинуло мирне населення. У лютому 1945 року тільки за одну ніч було замордовано 10 чоловік. Не оминула багатьох селянських родин і хвиля тогочасних репресій, коли за любов до України, хату під бляхою, або просто за неправдивим доносом відправляли у Сибір.

У 1948 році в Боратині організовано колгосп імені Будьонного, який 1961-го року увійшов до складу Волинської обласної сільськогосподарської станції. Господарська діяльність у селі ведеться вже за сучасними законами.