“Голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах
Сім мільйонів (Боже мій)
Недолічила Україна”
В. Юхимович
Запалімо свічу в честь пам'яті жертв цього страшного Голодомору!
Присвячується дню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р.
Наближається день пам'яті жертв Голодоморів. Не можемо не згадати ту страшну біду, яку пережили наші українці. Я думаю, що всім болісно згадувати ті страшні події, які відбувалися в
30-х роках.
Так як я уродженка Волинського краю, то могла про щось подібне чути лише від старших людей, а також з історії. Насправді болісно слухати такі речі. З історії, і з розповідей очевидців, із зібраних листів напевно всі знають, що жертви Голодомору обчислюються мільйонами. Жорстокість Голодомору полягає передусім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій супроти незгодних тоталітарна система створила для українців умови, які були не сумісні з життям. Така політика більшовицького режиму - злочин проти людяності, який відповідає конвенції ООН про геноцид. З почутих розповідей знаю, що це все досягло апогею взимку і навесні 1933 року, коли щоденно від голоду гинули десятки тисяч ні в чому не винних людей. Жахіттям Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У надії на їх спасіння селяни проривалися через кордони ГПУ у міста, де підкидали дітей або ж просто залишали. Ці діти через перевантаженість дитячих будинків найчастіше вмирали на вулицях від голоду й хвороб.
Якось чула з розповідей однієї жінки, яка родом із Полтавщини: “Моя мама годувала 4 дітей пареною половою, змішувала з лушпайками картоплі, а потім пекла млинці. Зиму ледь перебули, а весною їли лободу, кропиву, липу, смажили ячмінь, навіть їли жолуді. Якраз осінню 1932 р. почали забирати всі запаси їжі на зиму, зерно, одяг, худобу. Всі люди віддавали, бо боялися, що їх розстріляють. Пухли від голоду. Вимирали цілі сім'ї.”
Волиняни в основному розповідають, що пробували організувати допомогу з їжею, збирали з кожної хати по відру пшениці, картоплю. Люди навіть сало давали. Але передати через кордон неможливо було, так як радянська сторона відмовлялася прийняти допомогу. Казали, що голоду немає. Дехто проривався через кордон. Втікачі були просто сухі як скелети.
Є розповіді, що цих людей, які пробували надати допомогу з часом теж карали. Тому старалися це робити вночі.
Саджали у в'язницю за жменьку зерна, за зрізані в полі колоски, от народ і прозвав той указ “законом про п'ять колосків.”
Нині перед усім українським суспільством стоїть завдання глибокого переосмислення причин, характеру, масштабів трагедії гідного вшанування пам'яті мільйонів наших співвітчизників. Лише така позиція – позиція пам'яті і вшанування жертв – гарантує неможливість повторення подібних трагедій у майбутньому. І потрібно не тільки знати і пам'ятати, а й передавати це знання дітям і онукам, робити все можливе, аби подібні трагедії не могли повторитися.
Підготувала:
бібліотекар с. Боратин
М. Литвиненко
